Як ми ліпили хінкалі або де #Treba Travel наїлися

Маленька, горда і дуже різна. Смачна, запальна і сімейна. Щира, відкрита і п’янка. Грузія має те, що ми можемо любити і не розуміти одночасно. Грузини приймають з широкою душею, але абсолютно не ясно, як тої душі вистачає на всіх. Ми розділили свою подорож на знайомство з центральною частиною, прилетівши в Тбілісі, та знайомство з Аджарією. І тепер можемо сказати однозначно – це абсолютно різні світи на одному маленькому клапті землі. Вони досі сперечаються, у кого кращі хінкалі або хачапурі, у кого смачніше вино та чурчхела. Вони все ще змагаються, хто краще приймає гостей. І це прекрасно. Збираючись у подорож, ми точно знали, що зустрінемося з друзями, у їхньому домі в Телаві. Але ми навіть не уявляли, що цей день стане одним з  найяскравіших. Глибини базару Ліло, фото з гірським пастухом, школа, де навчався Шота Руставелі, знайомство зі служителем храму Алаверді, який виявився хрещеним батьком нашої подруги, види на Алазанську долину і, нарешті, майстер-клас з приготування домашніх хінкалі. Справжнє багатство цієї країни – ЛЮДИ. В центральні частині вони більш помірковані, спокійні. В Аджарії – запальні, шалені. Було діло, не встигали ми на маршрутку до Батумі від мосту Цариці Тамари, бігли, планували, як будемо стопити машини і добиратися частинами. Але, на диво, нас підібрав той же водій, я кийі привіз нас туди в обід. Це був останній рейс, їхали всі свої, і це відчувалося з моменту закриття дверей. Пісні, танці, фото… Ми вже майже не зупинялися, щоб підібрати інших, і не зогляділися, як прибули в Батумі. Як результат, подарована кепка працівника батумського водоканалу і неймовірний настрій. Грузію треба розкривати поступово, смакувати, не спішити. А головне – говорити з місцевими про все на світі. Тоді то Ви і дізнаєтеся, де скуштувати найкраще вино і хачапурі.